logotype

Центр стратегічних досліджень та анализу

громадська организація

agro
SICH

Національна безпека України в контексті останніх перетворень у зовнішній і внутрішній політиці

03.02.2013 20:48

Національна безпека України в контексті останніх перетворень у зовнішній і внутрішній політиці

Як відомо, система забезпечення національної безпеки будь-якої  держави світу базується на певній групі стратегічних компонентів.  Два з них вважаються системоутворюючими, а саме: доктринальний і праворегуляторний, а також інституційний компоненти.

У цій статті автор пропонує розглянути сучасний стан саме цих компонентів системи забезпечення національної безпеки України  в сучасних умовах на 21-у році  її незалежності.

Закон «Про основи національної  безпеки  України» від 2003 р. (із змінами 2005-2010 рр.) визначає національну безпеку держави як «…захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина,  суспільства і держави, за якої забезпечуються»: по-перше, «сталий розвиток суспільства»; по-друге, «своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз  національним інтересам»  у перерахованих у законі «сферах  державного управління».

Як  «національні  інтереси» згідно з цим законом визначено «… життєво важливі матеріальні і духовні цінності Українського народу…», а також «... визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток».

Водночас, цей закон не розкриває, в чому полягають цінності народу,  а також які саме потреби суспільства та держави здатні гарантувати її   суверенітет і прогресивний розвиток.

Тобто, декларуючи на загальному рівні наявність дилеми безпеки людини та суспільства (держави), діючий закон не конкретизує в подальшому принципи та пріоритети їхнього забезпечення.  

Загальновідомо, що саме ця дилема безпеки напряму визначається системою цінностей та ідеалів конкретної нації та є результатами їх історичного  розвитку  у  внутрішньому та  зовнішньому середовищах, що  постійно змінюються.   

Для прикладу, у VII-VIII століттях французький король Людовік XIV  вважав,  що  захищеність його підданих, суверенітет Франції  та  прогрес  у  її розвитку повинні базуватися на простій формулі: «Держава – це я».  

У  Конституції П’ятої Республіки Франції 1958 р. та зі змінами 2008 р. записано: « …Французький народ … проголошує відданість правам людини… Франція є… демократичною Республікою… Девіз Республіки: «Свобода, Рівність, Братерство»…  Її принцип – правління народу, народом та для народу…  Національний  суверенітет належить народу, який здійснює його через своїх представників…Жодна частина народу та ніяке окреме лице, не можуть присвоїти собі право на його здійснення…»

У  Сполученнях Штатах Америки, система національної безпеки традиційно базується  на тріаді,  у такій послідовності : «безпека особистості – безпека держави – міжнародна безпека».

Починаючи з «Декларації про незалежність» 1776 р., визначається система цінностей, що конкретизують дилему безпеки людини та суспільства: « … Ми виходимо із тієї самоочевидної істини, що усі люди створенні рівними та наділені їх Творцем певними невід’ємними правами, до яких відноситься  життя, свобода та прагнення щастя. Для забезпечення цих прав людьми утворюються уряди, які спираються у своїх законних повноваженнях на згоді тих, ким вони управляють. У випадку, коли будь-яка форма уряду стає згубною для самих цих цілей, народ має право змінити або скасувати її та створити новий уряд …, який, як йому вбачається, найкращим способом забезпечить йому безпеку та щастя…»  

Інша дилема безпеки людини та суспільства існує, для прикладу, у Росії, де завжди суспільству було притаманне домінування принципу безпеки держави над безпекою особистості.

Це обумовлено як історичними та культурними традиціями Росії, так і проблемою захисту та збереження її територіальної цілісності. А також – пануючим у країні менталітетом, для якого характерна ідея державності та ігнорування значенням індивіда і суспільства.

Водночас, навіть у Росії, у міру розвитку демократичного громадянського суспільства та появи середнього класу, уже має місце рух на шляху: «Від безпеки держави до безпеки громадянина». 

Однак, повернемося до питання визначеності цієї дилеми безпеки саме в Україні.  

Хорошою новиною є те, що в Конституції України зразка 1996 р., принаймні, на рівні  декларацій, визначається: «…Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава… Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави…»

Погана новина полягає в тому, що ці хороші положення – гасла конституції, так і залишаються донині лише гаслами або – «деклараціями про наміри». Вони не тільки не знайшли свого подальшого законодавчо-правового розвитку, ані в законі «Про основи національної безпеки України», ані в законах про президента, його імпічмент, уряд, опозицію, вибори, місцеве самоврядування, судоустрій, про СБУ, прокуратуру та міліцію та багатьох інших, – а й сама Конституція України зразка 1996 р. перманентно перебуває під загрозою суттєвих змін або навіть скасування.

Цей фактор, посилений відсутністю в українському суспільстві сталих демократичних і правових традицій і сформульованих національної ідеї та  національної стратегії розвитку України – уже сам по собі створює пряму  загрозу національній безпеці держави. Він свідчить, перш за все, про відсутність у державі розвинутих і діючих доктринальних і правничо-регулюючих компонентів системи забезпечення її національної безпеки.  

Якщо до цього додати зруйновані на 21 році незалежності України її  інституційні компоненти забезпечення національної безпеки – то картина стає ще сумнішою. Руйнації стали  наслідком  поспішного та непідготовленого введення на початку 2005 р. практики політично вмотивованих призначень у керівництво РНБО України, силових та правоохоронних органів і спецслужб держави малодосвідчених і малопідготовлених для подібної роботи партійних «роялістів».  

Саме ці фактори, на мою думку, пояснюють нинішній видимий параліч інститутів влади, відповідальних за національну безпеку в державі, що не дає змоги забезпечити виконання вже існуючих положень чинного закону «Про основи національної безпеки України». Ідеться про виконання ст. 8 цього закону, зокрема «…забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки.., та …набуття  членства у Європейському Союзі…» Ці положення діючого закону, ініційовані у 2003 р. другим Президентом України Л. Кучмою, ніхто не відміняв.      

Згідно з Конституцією та діючим законодавством, саме останні три  інститути державної влади мусили завчасно передбачити та попередити вище керівництво про можливі міжнародні наслідки для України, пов’язані з низкою судових процесів, які де-факто призвели до гальмування її євроінтеграційного просування. А отже, де-юре – до недотримання  «основних напрямів державної політики з питань її національної безпеки»,  визначених чинним законом.

Однак, чи є насправді для України та українців таким уже визначальним  саме європейський вибір і вибір демократії? Де ж знаходиться місце України в сучасних процесах глобальних трансформацій і кризових явищ у сьогоденному світі, виходячи із суто прагматичних, національних інтересів нашої країни?

        На мою думку, там, де воно було раніше і є нині – у центрі Європи. У загальноєвропейській, євроатлантичній цивілізації, навіть попри те, що Україна потерпає від серйозної кризи. Перш за все, демографічної та, до певної міри,  кризи моральних цінностей.

За неофіційною статистикою на Земній кулі залишилося – не більше 10% білої раси. Слов’янські народи Європи є, на мою думку, останнім резервом євроатлантичної цивілізації – із величезним потенціалом внутрішньої християнської моралі та щирим бажанням його реалізації на користь об’єднаної Європи й усього Світу.

Із чисто прагматичної точки зору – сучасна структура безпеки цієї Цивілізації повинна нині включати увесь простір – від Ванкувера до Владивостока.

Отже, національною стратегією розвитку України в наші дні, на думку автора, може бути тільки одна – побудова розвинутої та діючої форми європейської демократії в країні. Із ринковою, соціально орієнтованою економікою, потужним середнім класом і розвинутим громадянським суспільством, обмеженим державним регулюванням стратегічно важливих галузей промисловості та сільського господарства, а також збереженням власного оборонного потенціалу. Тільки це зможе дати нам і сильну державу, і сильну економіку, і заможне суспільство. А головне – щасливих і вільних громадян України, здатних і мотивованих на її захист у разі небезпеки.     Адже без наявності в країні потужного середнього класу, діючого громадянського суспільства та незалежних гілок влади, які знаходяться під його контролем, – немає вільного громадянина держави. А без нього – справжня демократія існувати не може.

Насамкінець, світовий досвід беззаперечно свідчить – тільки діюча демократія дає приклади найвищих стандартів якості життя, забезпечення прав і свобод її громадян та їхньої безпеки як усередині держави, так і зовні.

Іншого шляху для забезпечення національної безпеки України  просто не існує. Крім того, це – історичний шанс для нашої країни стати сполучною ланкою і донором, а також, нарешті, активним політичним гравцем у побудові нового безпекового простору та своїм прикладом вплинути на наших близьких сусідів, перш за все – Росію.

Саме так ми зможемо долучитися до завершення процесу об’єднання Європи та Євроатлантики і зробити свій історичний внесок у продовження мирного й еволюційного процесу взаємопроникнення та поступової інтеграції цивілізацій Світу.

         

Версія для друку Игорь Смешко, для Сайта

Оцінка 0

Додати коментар

Для того що б залишити коментар, необхідно увійти через соц мережу.

ЗМІ ПРО НАС

1

20.01.2024 10:20

Ігор Смешко знову обурив російських пропагандистів правдою про історію України, або як зомбують росіян

img

Передачу, яка вийшла 29 грудня року на Першому російському телеканалі, кремлівські пропагандисти готували заздалегідь ...

4

24.04.2013 12:00

Игорь Смешко: «Смысл жизни — в непрерывности процесса созидания»

img

Газета "ФАКТЫ и комментарии", интервью с Игорем Петровичем Смешко. ...

5

30.01.2013 01:01

Молчание спецслужб по «делу Развозжаева» разрушает веру украинцев в государство

img

Замалчивание руководством СБУ ситуации по «делу Леонида Развожаева» разрушает веру украинских граждан в органы государственной власти собственной страны. ...

ПОГЛЯД

Опитування

Які проблеми є найбільш актуальними для України?

  • корупція;
  • неефективність державного апарату;
  • безробіття;
  • низькі зарплати і пенсії;
  • неконкурентоздатність українських товарів;
  • відсутність національної стратегії
Результати