31.03.2013 18:01
Сучасний етап демократичних перетворень в Україні відзначається тим, що, з одного боку, демократія є символом жаданого майбутнього, з другого – демократичні інститути та ЗМІ, практика участі населення у виборах співіснують з розчаруванням у демократичному реформуванні. Суперечності проявляються також у поєднаній інерції монополізму влади і постійної відтворюваності авторитарних рефлексів з орієнтацією на західні демократичні цінності, де визначення основних тенденцій формування нових ціннісних орієнтацій є базою для прогнозування подальшого розвитку, а надбання нової якості є надзвичайно важливим для адекватнішого розуміння особливостей політичної системи та змісту політичних процесів, що відбуваються в суспільстві.
Якщо оцінювати нашу демократію не як абстрактний ідеал, а як живу реальність, то стає очевидним, що вона має набір формальних атрибутів, котрі не забезпечили сподівання людей. Їхні права і свободи не вберегли країну від хаотичного розвитку, а більшість народу– від зубожіння. Це сталося тому, що для повноцінної демократії немає адекватної матеріальної і духовної бази. Ці соціальні категорії розвиваються в органічній єдності.
Сучасні українські політичні реалії багато в чому визначаються соціальною структурою суспільства. Низька громадсько-політична активність населення, поверхневий характер політичних партій і політичного процесу в цілому, неефективність механізмів оформлення та представлення інтересів соціальних груп і прошарків, превалювання «тіньових» форм у стосунках між різними політичними силами – усі ці явища багато в чому зумовлюються соціальними чинниками. Усе це формує сприятливе середовище для укорінення такої спотвореної форми політичного режиму, як напівдемократія.
Демократія як основа управління має більшу стримуючу силу тільки в тих країнах, де існує спільність інтересів і фундаментальних цінностей, які поділяються переважною більшістю громадян. Саме це робить можливим життя демократичного, парламентського правління. Занепад демократії настає тоді, коли розпадається єдність цінностей та інтересів, коли не існує більше загальної згоди щодо основних принципів і завдань, коли прихильники тих чи інших партій більше не хочуть працювати разом з державою, але самі бажають стати державою [11, с. 40].
До специфічних ознак демократичного, а також політичного процесу в Україні належить і те, що партії функціонально виконують дещо інші ролі, ніж у західній демократії. Так, партії відображають інтереси окремих груп, окремих діячів, але аж ніяк не суспільні інтереси. Деякі науковці вбачають у цьому інерцію формування соціального середовища посткомуністичної України, коли демократія в дійсності монополізується й одержавлюється. На думку автора, сучасну багатопартійність можна розглянути як результат протистояння інновацій і традицій.
Не сприяють стабілізації також недостатня розвинутість політичних інститутів, законодавчий обструкціонізм, часті зміни уряду та низька ефективність його діяльності, не кажучи вже про криміналізацію, корумпованість і бюрократизм чиновництва. Отже, політичні системи стають нестабільними через глибокий розкол суспільства – економічний, соціальний, етнічний, регіональний, ідеологічний. Інституційна структура нашої політичної влади радше віддзеркалює розкол суспільства, аніж запобігає йому.
Зважаючи на сучасні економічні й політичні реалії України, реалізація наздоганяючої стратегії суспільного розвитку не дозволить суттєво скоротити відстань від західноєвропейських країн навіть у віддаленій перспективі. Окрім того, що є найважливішим у стратегічному вимірі, прямуючи таким шляхом, Україна майже неминуче опиниться на узбіччі європейського і, понад те, загальноцивілізаційного розвитку. Зокрема, не зможе сформувати власне суспільно-продукувальне середовище, без якого майбутнє входження країни до спільноти високорозвинених країн виявиться надзвичайно ускладненим.
Саме тому необхідним є зосередження суспільних ресурсів і зусиль на завданнях опрацювання основних напрямків подальшого розвитку українського суспільства і держави відповідно до провідних тенденцій поступу розвинених країн Європи і світу, а також реалізація конкретних заходів щодо таких орієнтирів. Розв’язання зазначених проблем уявляється надзвичайно складним і довготривалим процесом. Понад те, сучасні економічні, соціальні та політичні реалії ще більше ускладнюють досягнення необхідних результатів суспільних перетворень.
Дмитро Лакішик, політолог, кандидат історичних наук (Київ), спеціально для Центру стратегічних досліджень та аналізу.
Додати коментар