24.04.2013 11:45
"Шановні колеги, присутні !
Із часу появи на нашій планеті різних цивілізацій людей, існує і процес їх безперервних і поступових трансформацій. Цей процес підкорюється відомим законам діалектики Гегеля та є, по – суті, боротьбою двох протилежностей: спробою домінування кожною із цивілізацій над іншими, та більш повільною, але поступовою їх інтеграцією.
Кризи, як наслідок цієї боротьби, і раніше впливали на темпи і якість розвитку людськості. Але фактом залишається те, що навіть після 10 тисяч років розвитку, відмінність між світоглядами та соціально–економічна нерівність між різними народами на нашій планеті – все ще залишаються вкрай разючими.
У той же час, ніколи раніше кризи в розвитку окремих цивілізацій не мали такого глобального характеру, системної залежності народів один від одного, і не ставили на карту питання виживання всієї планети.
Характерним є і те, що вдосконалення духовних і моральних цінностей окремої людини, в процесі розвитку цивілізацій,- завжди відставали від темпів науково–технічного прогресу.
Науково – технічний прогрес останніх трьох століть призвів до того, що у 21 столітті, мало у чому змінена із часів стародавніх Греції і Риму, внутрішня природа окремої людини зіштовхнулася із фактом того, що контроль за ресурсною та фінансово – економічною базою планети, від яких залежить життя і доля мільярдів ії населення – усе більше концентруються у руках декількох тисяч найзаможніших та транснаціональних, за змістом їх діяльності, людей світу.
Людей, які паралельно із фінансово – економічними ресурсами і могутністю, концентрують також у своїх руках і контроль над глобалізованими засобами масової інформації. Що, надає їм, крім іншого, можливість формування і маніпулювання масовою свідомістю цілих народів.
При чому, справжні внутрішня природа і культура цих нових володарів світу, їх загальнолюдські слабкості і спокуси, як правило закриті від очей інших людей і мало чим відрізняється від володарів світу минулого. Як наприклад, спокуси великими грошима і безмежною владою над людьми.
Але, чому ж глобальні конфлікти між народами, навіть у недалекому минулому, не приводили до катастрофи і до кінця історії людства? Адже дві світові війни уже були попередженням, а фантом третьої – ще досі не зникає?
По – перше, тому що усі попередні конфлікти між народами, на щастя, не мали у своєму розпорядженні зброї масового ураження;
По – друге, тому, що перші плоди науково – технічної революції, пов’язані із такою зброєю з’явилися в країнах з демократичною формую правління.
По – третє, тому, що невдовзі аналог подібної зброї з’явився і у руках колишнього СРСР, зруйнувавши таким чином монополію володіння нею з боку однієї держави.
Останній фактор, на жаль, остається, на мою думку, до цього часу недооціненим.
Хоча, другий фактор відігравав дуже важливу роль, тому що з’явись ця зброя раніше в руках диктаторів, наприклад, фашистської Німеччини – доля людства могла б бути іншою.
Але, фактом залишається і те, що навіть демократія Сполучених Штатах Америки, зразка 1945 року, - не запобігла використанню цієї, нелюдської за суттю зброї, проти Японії.
З другого боку, саме демократична форма державного управління ввела за правило:
- розподіл та незалежне функціонування трьох гілок влади,
- над якими є певний контроль громадянського суспільства,
- де існують, хоча б відносно, незалежні від уряду ЗМІ,
- а також є опозиція, і як наслідок - процес прийняття державних рішень має формально збалансований та об’єктивно більш виважений, ніж у авторитарних режимах, характер.
Демократія принаймні, дала людству можливість виграти час, для ліквідації загрозливого для нього однополярного, у ядерному сенсі, світу.
У подальшому, при біполярному розподілу основних сил планети, під час «холодної війни» – це не залишало шансу навіть яструбам усереднені демократичних урядів Заходу – для спокуси легкої перемоги над супротивником. Саме наявність цих обставин і підтримувала донедавна баланс у світі.
Але, чому у наші дні, навіть сама визначальна, в плані успіху у світовому науково – технічному прогресі, в розробці теорії і практики діючої демократії, євроатлантична цивілізація – має усі ознаки системної кризи?
Чому, наприклад, інші народи Світу – азійські, арабські, африканські, так охоче прагнуть долучитись до плодів євроатлантичного науково – технічного прогресу, і у той же час вкрай вороже ставляться - до силового нав’язування їм євроатлантичних форм демократії?
А тому, що кожний народ і кожна цивілізація мають свій власний історичний шлях, самобутню долю, і право на власну філософію і мораль.
А також - на свій власний шлях до Бога.
Але, давайте визначимося – що собою уявляє та із яких ключових елементів складається євроатлантична цивілізація, до якої беззаперечно належить Україна, і одним із найцінніших плодів розвитку якої, стала - демократія.
На мою думку, вона ґрунтується на трьох основних компонентах, якщо хочете - на трьох основних китах:
- по – перше, - це на основах культури і філософії стародавньої Греції;
- по – друге, - це на теорії і практиці державотворення і основах правової культури стародавнього Риму;
- і, на кінець, по – третє, - це на основах християнської моралі і релігії.
У подальшому розвиток цієї цивілізації у сучасні форми євроатлантичних демократій важко уявити собі, також, без вирішального впливу на неї епох європейського Ренесансу, Реформації та буржуазних революцій 17 – 19 століть.
В правовому плані – без Магдебурзького права та Громадянського Кодексу Наполеона.
В економічному плані - без еволюційної і мирної трансформації, під жахом прикладу експропріації часів російської революції 1917 року, первинного «хижачого» європейського капіталізму, зразка 19 століття - у сучасні форми соціально орієнтованих ринкових економік, з гнучким державним регулюванням і активною роллю в них середнього класу.
Але, чи не вирішальним, на мою думку, чинником, який стимулював прогрес у появі сучасних форм демократії та сучасних форм ринкової економіки країн Заходу – було те, що він стимулювався, з початку 20 століття, жорстоким змаганням і протистоянням із світовою комуністичною системою. Ціною питання було існування – однієї системи, або іншої.
Саме боротьба цих двох протилежностей спонукала Захід постійно вдосконалювати свою модель економічного і політичного розвитку для забезпечення внутрішньої стабільності і підтримки суспільствами дій своїх урядів - з метою перемоги в економічному, політичному і оборонному змаганні із СРСР.
Розпад СРСР і перемога Заходу в «холодній війні», схоже, зіграв злий жарт із самими переможцями. Він призвів до гальмування процесів вдосконалення форм державного і економічного управління в цих країнах. А також, до спокуси підтримання високих соціальних стандартів життя у своїх країнах – за рахунок інших...
Але, ж де місце України, з урахуванням потреб ії національної безпеки - у цих процесах глобальних трансформацій та кризових явищ у сьогоденному світі?
На мою думку, там, де вона знаходиться у наші дні– у центрі Європи. В загальноєвропейській, євроатлантичній цивілізації, навіть попри те, що вона потерпає у наш час також серйозну кризу. Перш за все: демографічну та певну кризу моральних цінностей.
За неофіційною статистикою на Земній кулі залишилось у наші дні - не більше 10 відсотків білої раси.
Стара Європа, можливо, не розуміючи цього сама, потребує у цей час нашої допомоги, не менш, ніж ми потребуємо від неї. Будь-які спроби наших шановних і поважних за віком європейських родичів - спочити на лаврах своїх батьків і пращурів, в якості рантьє їх минулих світових досягнень - є дуже небезпечною ілюзією. Яскравим прикладом цього є економічна криза в Греції, економічні проблеми Італії і Іспанії, а також – соціально - демографічні проблеми Британії, Франції і Німеччини.
Штучно законсервувати третій світ у якості сировинного придатка і дешевої робочої сили, а також кардинально зупинити міграцію з бідніших країн світу у найбагатші – все одне, що спробувати змінити закон земного тяжіння. А, спроби отримання контролю над стратегічними ресурсами під гаслом розповсюдження європейських форм демократії у світі - може викликати зворотну, асиметричну силову реакцію…
Думаю, що настав час перенесення, взагалі, у архіви стереотипів часів «холодної війни». Особливо - про поділ Європи на Захід і Схід.
У наші дні скоріше проглядаються елементи потенційного світового конфлікту не по лінії: Схід – Захід, а, скоріше по лінії: бідний Південь і багата Північ.
Слов’янські народи Європи, як на мою думку, взагалі залишилися останнім резервом євроатлантичної цивілізації - с величезним потенціалом внутрішньої Християнської моралі і щирим бажанням його реалізації, на користь усього Світу.
З чисто прагматичної точки зору – сучасна структура безпеки цієї Цивілізації повинна включати у майбутнєму- простір від Ванкувера до Владивостока.
Причому, без включення в цю структуру у майбутнєму Росії і Туреччини, ця система безпеки , навіть теоретично, буде неповноцінною.
Отже, стратегією забезпечення основ національної безпеки України, в наші дні, може бути тільки одна – побудова розвинутої і діючої форми європейської демократії в країні.
Із ринковою, соціально орієнтованою економікою, потужним середнім класом і розвинутим громадянським суспільством.
Обмеженим державним регулюванням стратегічно важливих галузей промисловості і сільського господарства і збереженням власного оборонного потенціалу.
Тільки це зможе дати нам і сильну державу і сильну економіку, і заможне суспільство.
А головне - щасливих і вільних громадян в нашій державі, здатних і мотивованих на ії захист, у разі небезпеки.
Тому що, без економічної свободи, верховенства права, наявності в країні потужного середнього класу, діючого громадянського суспільства і незалежних гілок влади, які знаходяться під його контролем – немає вільного громадянина держави. А без нього - справжня демократія існувати не може.
Світовий досвід глобальних трансформацій беззаперечно свідчить - тільки діюча демократія дає приклади найвищих стандартів якості життя, забезпечення прав і свобод ії громадян та їх безпеки, як всередині держави, так із зовні.
Іншого шляху – у нас просто немає.
А, іще – це історичний шанс для України стати зв’язуючи ланцюгом і донаром, а також, нарешті, активним політичним гравцем у побудові нового безпекового простору від Ванкувера до Владивостока.
Та своїм прикладом - вплинути на наших близьких сусідів.
Тим самим, долучитись до завершення процесу об’єднання Європи і Євроатлантики і зробити свій історичний внесок у продовження мирного і еволюційного процесу взаємопроникнення і поступової інтеграції цивілізацій Світу."
(Доповідь президента Центру стратегічних досліджень та аналізу ( НДО), Надзвичайного та Повноважного Посла України, доктора технічних наук, професора, лауреата державної премії України в галузі науки і техніки, Смешка Ігоря Петровича на 2 Міжнародній науково – практичній конференції «Реструктурізація глобального простору: історичні імперативи та виклики», 18.04.2013р.)
Додати коментар