26.02.2013 22:46

Зовнішня політика України в 2012 р., як і в 2010-2011, за експертними оцінками,  практично повністю визначалася Президентом В.Януковичем, звичайно за підтримки його адміністрації. Дещо неочікуваними є оцінки, згідно з якими зменшилися впливовість вузького неформального кола осіб навколо президента та фінансово-промислових груп, за водночас деякого зростання впливу керівництва кабінету міністрів. Мабуть, це відображає прихід на ключові посади в кабмін представників цього  вузького кола, тобто їх перетворення на формальних дійових осіб, до того ж представників однієї фінансово-промислової групи – „сімейно-ахметівської”, за обмеженого збереження присутності в адміністрації, а також на деяких високих кабмінівських посадах (з невизначеною або по суті відсутньою сферою компетенції)  представників „фірташівців”. Відбулася наприкінці року й відповідна зміна вищого керівництва МЗС. Попри деяке зростання оцінок експертами впливу професійної дипломатичної служби протягом року, він не є значущим.  Верховна Рада,  в якій працювала «машина для голосування» Партії регіонів, також не мала впливу в цій сфері (табл. 1, 2). Вплив такого легітимного органу як  РНБОУ взагалі визначений як нульовий (вірогідно, через зайнятість його секретаря у передвиборній кампанії). Повністю відсутні також впливи  з боку регіональних лідерів та представників громадянського суспільства (незважаючи на наявність Громадської ради при МЗС України) (табл.1).

Найважливішою політичною подією 2012 року були вибори до Верховної Ради в жовтні,  перебіг і результати яких безпосереднім чином зачіпали як міжнародне становище України, так і перспективи реалізації країною європейського вибору,  її іміджу, конкурентоспроможності та ін.  Експертне товариство виявило надзвичайну незадоволеність виборами: кількість тих, хто надав їм переважно позитивну оцінку (разом з нейтралами, які заявили, що вибори не змінили становища), близько 10%, негативну та переважно негативну – майже 90 % (табл. 3).

Оцінка українських виборів з боку міжнародної спільноти була досить критичною. Зокрема, як наголошувалося в остаточній доповіді ПАРЄ, парламентські вибори на Україні були затьмарені недостатнім рівнем змагальності, що сприяло домінуванню великих економічних і фінансових груп, використанням адміністративного ресурсу, відсутністю прозорості в фінансуванні виборчої кампанії і партій, дисбалансом у висвітленні в ЗМІ. Втім,  якихось помітних ​​практичних наслідків для Києва ця критика не мала.

Парламенські вибори 2012 поставили перед владою в Україні два фактично взаємовиключних завдання. По-перше, перемогти з максимально можливим результатом, у найкращому для себе разі - сформувати конституційну більшість. По друге – мінімізувати негативні оцінки з боку іноземних спостерігачів, щоб відкрити шлях до підписання Угоди про асоціацію з ЄС.   За великим рахунком, обидва завдання виявилися невиконаними. Президент України В.Янукович 14 вересня 2012 р. заявив, що «на даний час у наших партнерів з’явились певні додаткові питання до України. Але я переконаний, що після нинішніх парламентських виборів всі перестороги зникнуть і шлях до повноцінної асоціації України і ЄС буде пройдений до кінця». Серйозні занепокоєння нашіх партнерів лунали під час виборчої кампанії. Держсекретар США Гілларі Клінтон та Верховний представник ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики Кетрін Ештон заявили, що відносини ЄС та США з Україною "зможуть насправді рухатися вперед тільки після того, як в країні буде покладено край вибірковому переслідуванню та будуть проведені вільні та чесні вибори". Посол ЄС в Україні Я.Томбінскі в листопаді наголосив, що підписання Угоди про асоціацію було "призупинене через питання, пов‘язані з вибірковим правосуддям, зокрема зі справами Ю.Тимошенко та Ю.Луценка, з незавершенням судової реформи та з нашими сумнівами щодо минулих виборів". Безумовно, саме вибори вплинули на відмову від проведення у 2012 р. традиційного щорічного XVI саміту «Україна- ЄС» .

Табл. 1

Табл.2

Табл.3

Якісний стан відносин України з ключовими зовнішніми партнерами протягом 2012 року надалі погіршувався. Оцінки взаємин України з ними виявилися цілком передбачуваними. На тлі зближення України з Російською Федерацією в 2010 році протягом двох  наступних років зберігалася тенденція до дистанціювання. Більш того,  кожен другий експерт констатував навіть наявність „напруги” у російсько-українських відносинах в 2012 р. (в 2011 р. - тільки 14%).   Майже половина експертів (47%), як і раніше, характеризували двосторонні відносини як «нерівноправне, асиметричне партнерство», але приблизно втричі впала кількість тих, хто вважає, що триває процес зближення двох держав (9 % в 2012 р.), водночас тільки 15 % оцінок засвідчили наявність «сателітної залежності» України від Росії (проти 41% в 2011, 60% - у 2010 році).  Зберігається протягом 2011-2012 рр. рівень оцінки українсько-російських відносин як «клієнт-патрональних” –  до неї прихильний кожен п’ятий експерт. Майже така ж кількість, і це порівняно нове явище, говорять про наявність конкуренції, суперництва, що логічно пов’язано зі відміченою вище напругою. На перший погляд, тенденції змін в російсько-українських відносинах мали б надавати підстави для деякого оптимізму прихильникам українського суверенітету, державникам. Але сумніви з’являються з причин, що випливають з пріоритетів можновладців в Києві – якою мірою їх егоїстично-економічні інтереси співпадають з національними? Питання в 2012 р. залишалося відкритим.       

 Єдиний партнер, характер відносин з яким можна з деякою мірою умовності вважати «рівноправним» (у порівнянні з іншими основними партнерами) –  Польща. Половина експертів вважає, що зберігається стабільність, статус-кво (відмітимо,  що  цей статус встановився після падіння його рівня вдвічі в 2011 році),  кожен третій експерт заявив про «стагнацію», кожен п’ятий  вказав на «взаємозалежність», а 17% навіть вважають, що «зближення» двох країн тривало. В цілому спостерігається падіння інтересу Варшави до Києва, втома від дій і бездіяльності у зазначених сферах „вибіркового правосуддя” та ін. української влади, відсутності реформ та авторитарних тенденцій, що зростали в 2012 р. 

   З тих самих причин відбувалося подальше дистанціювання України від  Сполучених Штатів Америки. Для Вашингтону Київ закріпився в «зоні байдужості», за відсутності перспектив вибратися з неї. Про «дистанціювання» заявили  58 % експертів, «стагнацію відносин» - 38, що разом складає 96%, тобто практично в цьому питанні всі експерти дотримуються спільної точки зору.   Цікаво, що тільки один експерт знайшов ознаки «клієнт-патрональних» відносин між Києвом та Вашингтоном (зниження оцінки в десять разів порівняно з 2011 р.). 

Якщо за рік до того – за підсумками  2011 р. - були підстави вважати , що „ситуація з Україною та її взаєминами із провідними зовнішньополітичними акторами поступово зміщується до фактичної маргіналізації”, то в 2012 р. відбулося закріплення такого становища   (табл.4, ), що підтверджує відому істину – відсутність руху, тупцювання на місці не надає країні, бодай такій як Україна, жодних міжнародних переваг. Не надавав їх і проголошений ще 2010 р.  позаблоковий статус (табл.5).

Табл..4

Таблиця 5

В експертному середовищі доволі поширеною є думка про те, у 2012 році для президента України був введений режим "м'якої ізоляції", зокрема з боку керівників ЄС, лідерів  провідних європейських країн та США. З цим не погоджується офіційний Київ, а також „експерти” штибу В.Піховшика або К.Бондаренка.  В цілому в 2012 році президент України В.Янукович здійснив 17 візитів за кордон, більшість з яких сталися в азіатському напрямку - зокрема, В.Янукович відвідав Індію, Катар, Об'єднані Арабські Емірати, Йорданію. Також відбулися робочі візити глави української держави на Кіпр, в Туркменістан, Туреччину, Корею і Польщу. Янукович чотири рази з робочими візитами їздив до Москви, але без жодних відчутних результатів для будь-якої з сторін. Із заходів загального міжнародного масштабу президент України відвідав Всесвітній економічний форум в Давосі, 48-ю Мюнхенську конференцію з питань політики безпеки, засідання Північноатлантичної ради НАТО, 67-у сесію Генеральної Асамблеї ООН (два останні заходи відбулися в США). Відповідно, не було жодної поїздки в Брюссель або столиці провідних країн ЄС.

Отже, чотири рази президент України Віктор Янукович відвідав в 2012 році з робочими візитами Росію, але загальні підсумки року в цьому напрямку слід розглядати через призму п'ятого візиту, запланованого на 18 грудня, що не відбувся. Весь рік офіційний Київ стояв на позиції, що не бажає обирати між Митним союзом і створенням ЗВТ з ЄС, але ближче до нового року українські власті пішли на явне загравання з Москвою. Зокрема, В.Янукович на брифінгу в Ашгабаді 5 грудня заявив, що Київ налаштований на пошук інструментів ефективної співпраці з Митним союзом. В своєму зверненні до українського народу і народних депутатів у зв'язку з початком роботи Верховної ради 7-го скликання Янукович взагалі заявив, що Україна буде поступово приєднуватися до правил Митного союзу, адже там зосереджений величезний ринок для українських товарів. В середині грудня 2012 р. неофіційно було поширено інформацію, що 18-го грудня в рамках візиту президента України до Москви може відбутися розворот вектора інтеграції країни, зближення з Митним союзом, оскільки цього вимагають дефіцит бюджету, є можливість вдвічі дешевше отримати російський газ, а  європейські  перспективи залишаються невизначеними. Навряд чи можна дізнатися про справжні причини відмови від цього візиту   в останній момент.

Традиційно абсолютна більшість опитаних нами експертів підтримують актуальність вступу України до Європейського Союзу (табл.6).

Табл.6. 

           Тим більш прикрим є те, що жоден експерт не вважає, що у 2012 р. тривало зближення України з ЄС (у 2011 р. кожен четвертий був оптимістом в цьому питанні) (табл.4). Відповідно, половина опитаних заявили про процес дистанціювання у відносинах, а приблизно стільки ж констатували наявність „напруги” (подвоєння у порівнянні з 2011 роком). Серед причин, які експерти визначили у якості перешкод на шляху європейської інтеграції України (табл.7), абсолютна першість віддана небажанню цього на практиці правлячої еліти (66%), за ним слідує вплив російського чинника – 49% (10-ти відсоткове падіння за рік), третє місце обійняв фактор „нездатність лідерів держави визначити  та втілювати на практиці стратегічні пріоритети”. Цікаво, що приблизно третина експертів вказали на корупцію та організовану злочинність, стільки ж – на спадщину радянської системи мислення та суспільної організації (останнє, на нашу думку підтвердив відносний успіх лівих на виборах до ВР). Вдвічі зросла вага порушень прав людини як антиєвропейського чинника,  але на них вказує тільки кожен четвертий експерт. Показово, що тільки 9 відсотків опитаних покладають провину за гальмування процесу наближення нашої країни до Європи на байдужість до України керівних структур ЄС.      

Табл.7

Табл.8

Щодо динаміки факторів, які зумовлюють  реалізацію неодноразово задекларованого протягом року курсу Києва на європейську інтеграцію, то не дивно, що вона є негативною, оскільки відображує той самий факт -  небажання правлячої еліти інтегруватися. Особливо впав показник дій, спрямованих на забезпечення міжнародної підтримки такого курсу (низьким його визначили 55 % експертів, нульовим – ще 11 %, в 2011 р. – відповідно 19 % та 10%).  

Табл.9

Після відверто невдалого Самміту Україна-ЄС в грудні 2011 року, тим не менш вдалося нарешті повністю узгодити та парафувати текст Угоди про асоціацію. Спочатку політичну складову (30 березня), а потім і Угоду про всеохоплюючу зону вільної торгівлі (19 липня). Але перспективи інституціалізації на  європейському напрямку, зокрема можливість ратифікації майбутньої угоди про Асоціацію з ЄС у найближчому часі, виглядають досить песимістично.

Європейська інтеграція формально залишалася ключовим пріоритетом, який на практиці не акумулював в собі комплекс внутрішньо- та зовнішньополітичних дій Києва. Україна ще ніколи не була настільки близькою і одночасно настільки далекою від принципових зрушень на  шляху європейської інтеграції. Вона впритул наблизилася до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, оскільки нарешті завершено тривалий і складний переговорний процес з її підготовки. В українському суспільстві зростає запит на зміни та європейський вибір. Однак підписання Угоди про асоціацію є предметом серйозних дискусій через те, що діалог між офіційним Києвом та Брюсселем на найвищому рівні перебуває під впливом глибокої кризи довіри. Втім, як вважають експерти, українським владцям не надто загрожує перспектива стати об’єктом персональних обмежень на кшталт уведених США проти російських урядовців (табл.10).

Табл.10

Визначаючи, який статус найбільш відповідає національним інтересам України, експерти надають перевагу вступу до НАТО – 74,4% (у грудні 2011 – понад 90%) опитаних підтримують ідею членства. З них 68% вважають, що Україні варто вступати до Альянсу незалежно від інших країн, і 6,4% виступають прихильниками вступу разом із деякими країнами СНД (у грудні 2011 цей показник становив відповідно 76,2% та 4,8%). 

Трохи більше половини експертів наприкінці 2012 р. все ще  називали підготовку до членства в НАТО серед пріоритетів співробітництва з Альянсом. Але кількість тих, хто вважає бажаним підготовку до вступу найближчим часом, знизилася за рік вдвічі. Тільки кожний десятий експерт дотримується такої точки зору, тобто зросло розуміння того, що Україна віддаляється не тільки від ЄС, але й від НАТО. Жоден експерт не заперечує потребу будь-якого співробітництва з НАТО взагалі, всі хочуть збереження його перспективи, тому не дивно, що у якості пріоритета – лідера  виступає „підготовка кадрів”, тобто праця на майбутнє. Так думає кожен другий експерт.   В цьому ж річищі слід  розглядати спільні навчання (38%)  та участь у миротворчих операціях (21%).    

Табл..11 

Зважаючи на процеси, що тривали в Збройних силах в 2012 р., зокрема стан їх модернізації та реформування, не випадковими є надані експертами низькі оцінки діяльності держави з різними напрямками забезпечення співробітництва України з НАТО.

На графіку 1   подано експертні оцінки, отримані у грудні 2012 року та у грудні 2011 року щодо впливів зарубіжних партнерів на прийняття рішень в Україні. Російська Федерація зберігає свій аномальний рівень впливу, який характеризується ще й напругою, що, як вже відзначалося, зростала протягом 2012 року.   Надто символічною подією в цій царині постало скасування грудневого візиту Президента до Москви.

Отже, логічним в цьому зв’язку є питання про розвиток процесу т.зв. „сателитизації” України (табл.12). Кожен п’ятий експерт вважає, що, скоріш за все, повернення немає (подвійне зростання протягом року). Сумарно „м’яких” та „твердих” оптимістів щодо української незалежності поменшало протягом року на третину.  Ці дані кореспондуються зі зростанням прихильників точки зору, згідно з якою досить вірогідне приєднання  України до якогось варіанту путінського інтеграційного проекту на теренах колишнього СРСР (майже половина опитаних), за надзвичайно високої частки тих, хто не визначився – понад 20 %(Табл.12).   В цьому контексті показово виглядають події жовтня 2012 р., коли в Києві захопили і насильно евакуювали до Москви російського опозиціонера Л.Развозжаева. Українські спецслужби зробили вигляд, що нічого не сталося. Хоча здоровий глузд підказує: вони або всі знали, і навіть допомагали; або вони просто непрофесійні. Якщо вірно друге припущення, тоді логічними були б зміни в керівництві розвідувального співтовариства України. Але цього не відбулося. Отже, якщо вірно перше припущення, відбувся очевидний крок в бік посилення контролю спецслужб Росії в Україні.

 Табл.12

1.Вплив зарубіжних партнерів на прийняття рішень в Україні

Наступні дані (табл. 13) показують прірву між бажаним (потрібним) Україні та дійсним станом розвитку  відносин. Польща втрачає лідерські позиції, РФ зовсім зникає з переліку добрих партнерів. Натомість є  прогрес в Китаю в якості партнера (все ж, на наш погляд – це скоріше аванс, надії, але досі - не конкретні справи). До того ж треба зважати на специфіку зовнішньої експансії КНР, про якісь елементи рівноправ’я  тут годі й мріяти. 

Табл. 13

У грудні 2012 року оцінки експертами  актуальних для України загроз майже не змінилися у порівнянні з попереднім роком, хоча дещо трансформувався порядок їх рейтингів. Як існуючі на цей момент загрози експерти називають насамперед: узурпацію влади певними політичними силами, погіршення іміджу України, зростання рівня бідності населення і конфліктогенність майнового розшарування в суспільстві, економічний занепад, руйнування системи суспільних цінностей та надзвичайно низький рівень ефективності силових структур, їх нездатність протидіяти існуючим та потенційним загрозам.

           У понад три рази зросла кількість тих, хто вважає реальною загрозу поширення на територію України міжнародного тероризму. В цілому є всі підстави констатувати, що Україна наприкінці 2012 р. виглядала як надзвичайно вразлива держава, що мало б турбувати її провідників та стимулювати пошук стратегічних рішень та негайних  засобів  її унебезпечення. Об’єктивне спостереження свідчить, що цього не відбувалося. 

При визначенні пріоритетів зовнішньої політики України експертам було запропоновано низку варіантів (закриті питання), а також можливість сформулювати власний. Оцінка відповідних зазначених цілей проводилася за трибальною системою, де 1 бал означав “найбільшу” значимість вказаної цілі для зовнішньої політики України, а 3 бали – “другорядність”. Відповідно, найменший показник за результатами опитування вказує на максимальну пріоритетність.

У 2012 році такі цілі, як «Приєднання до Спільної енергетичної політики ЄС», «Створення зони вільної торгівлі з ЄС», «Укладення поглибленої угоди з ЄС з перспективою членства» та «сприяння надходженню масштабних інвестицій з боку країн Заходу» залишалася провідними.

Жорстка політика Росії в 2012 р. не примусила Київ до відповідних кроків, хоча остаточно виявила необгрунтованість сподівань на налагодження рівноправних, взаємовигідних відносин між Україною та Росією. В свою чергу, це не могло не вплинути на проєвропейські настрої експертів. Більш того, мета «Просування України до найскорішого набуття членства в НАТО» здобула в 2012 р. більше прибічників, ніж в 2011 р. (табл. 14).

Табл. 14

Таким чином, на погляд експертів, зовнішня політика України у „гармонійному” поєднанні з політикою внутрішньою протягом 2012 вела до міжнародної самоізоляції країни, спостерігалася низка випадків, що є індикаторами втрати суб’єктності (включно з дивною поведінкою під час голосування питання про статус Палестини в ГА ООН, листування заступника Генерального прокурора України з керівниками гілок влади США, минуючи стандарти міждержавних відносин та відповідальність в цій сфері МЗС та ін.). Гарантії незалежності й суверенітету України, її територіальної цілісності та непорушності кордонів є примарними і це викликає серйозне занепокоєння в експертному співтоваристві.   

 Олександр Потєхін, политолог, доктор історичних наук, професор (Киев), у  2000-2005 рр. - радник посольства України в США, спеціально для Центру стратегічних досліджень та аналізу.